Звіт про фінансові результати та його аналіз

• Загальна характеристика звіту про фінансові результати
• Складові та формат звіту про фінансові результати
• Визначення виручки компанії у звіті про фінансові результати
• Визначення витрат компанії у звіті про фінансові результати
• Аналіз звіту про фінансові результати

Загальна характеристика звіту про фінансові результати

Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) повідомляє про суму доходу компанії протягом певного періоду часу, а також про суму витрат, які було здійснено для генерування цього обсягу доходів. Чистий прибуток формується як різниця між сумою доходів і витрат. Основне рівняння, що лежить в основі звіту про фінансові результати:

Доходи - Витрати = Чистий прибуток

Інвестиційні аналітики уважно вивчають звіти про фінансові результати компаній. Фондові аналітики зацікавлені в них, тому що фондові ринки часто позитивно або негативно реагують на високе чи низьке зростання прибутку компанії порівняно з іншими учасниками галузі. Аналітики, які орієнтуються на інструменти з фіксованим доходом, повинні вивчити складові звітів про фінансові результати за попередні періоди і зіставити їх із прогнозом на майбутнє, щоб отримати інформацію про можливості компаній. Стабільне генерування прибутку дає змогу очікувати обіцяних платежів за боргами протягом бізнес-циклу. Керівники корпорації часто приділяють більше уваги саме звіту про фінансові результати порівняно з іншими фінансовими звітами.

Складові та формат звіту про фінансові результати

Приклад звіту про фінансові результати наведено в таблиці 1. Зверніть увагу, що роки можуть перелічуватися як у порядку зростання зліва направо до останнього періоду, так і в порядку спадання: починаючи з останнього року в першому стовпчику. Це альтернативні формати відображення даних з погляду міжнародних стандартів. Українські стандарти (НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності») передбачають використання нормативно закріпленої форми, а саме відображення даних у порядку від поточного (останнього завершеного) періоду. У першому стовпчику наводять дані за звітний період, у другому за аналогічний період попереднього року. Існують також відмінності в поданні інформації про різні елементи. Компанії можуть деталізувати джерела доходів, витрат тощо. Також слід звернути увагу на спосіб подання від'ємних елементів, зазвичай їх наводять у дужках (в українському звіті так показують витрати і збитки).

Звіт про фінансові результати також називають звітом про операції, звітом про заробітки або звітом про прибутки і збитки. У цьому документі є такі елементи:

• доходи – це додатний грошовий потік від здійснених посередницьких операцій, продажу товарів і послуг, надання власних коштів у кредит тощо.
• витрати являють собою від'ємний грошовий потік, який формується з метою отримання доходу. Сюди належать гроші, які було витрачено протягом звітного періоду, а також витрати, для яких майбутню вартість не можна виміряти.

У верхньому рядку звіту про прибутки і збитки, як правило, наводять відомості про виручку. Виручка є сумою, яку стягують за поставку товарів чи послуг у межах звичайної діяльності бізнесу. Для позначення виручки використовують такі синоніми, як дохід від продажу, продажі, товарообіг (у звітах про фінансові результати інших країн, а в українському звіті це чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг).

Таблиця 1. Приклад звіту про фінансові результати ПрАТ «Оболонь» за 2025 рік, тис. грн (Звіт про сукупний дохід, форма № 2 за НП(С)БО 1)

Прибуток являє собою перевищення доходів над витратами, а також сюди належить продаж довгострокового активу за вартістю, вищою за його балансову вартість; крім цього, сюди належить погашення зобов'язань на суму, меншу за їх балансову вартість.

Збиток – це перевищення витрат над доходами компанії, а також продаж довгострокового активу за вартістю, меншою за його балансову вартість; крім цього, це погашення зобов'язання в обсязі, більшому за його балансову вартість.

Собівартість реалізованих товарів і послуг (рядок 2050) охоплює витрати на безпосереднє виробництво цих товарів і послуг.

Валовий прибуток (збиток) (рядки 2090 і 2095) являє собою різницю між чистим доходом і собівартістю реалізованих товарів і послуг. Компанія може використовувати багатоелементний формат відображення даних, наприклад, деталізуючи джерела надходження виручки, формування собівартості та валового результату. Зазвичай застосовують одноелементний формат. Для промислових і торговельних компаній, для яких валовий прибуток є найбільш актуальним, валовий прибуток розраховують як чистий дохід за вирахуванням вартості товарів, які було продано. Для сервісних компаній валовий прибуток розраховують як чистий дохід за вирахуванням вартості наданих послуг. Отже, валовий прибуток є сумою доходу після вирахування витрат на виробництво товарів чи послуг, виконання робіт. Інші витрати, пов'язані з управлінням бізнесом, залученням капіталу тощо, вираховують із валового прибутку.

Витрати на збут і адміністративні витрати (рядки 2150 і 2130) – це операційні витрати, які пов'язані з управлінням компанією та організацією збуту.

Операційний прибуток – це прибуток від операційної діяльності, який являє собою результат до оподаткування без урахування неопераційних доходів і витрат. В українському звіті це фінансовий результат від операційної діяльності (рядок 2190 або 2195), який дорівнює валовому прибутку (збитку) плюс інші операційні доходи (рядок 2120) мінус адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (рядки 2130, 2150 і 2180). З валового прибутку додатково вираховують операційні витрати, такі як собівартість маркетингових та інших збутових робіт, адміністративні витрати, витрати на дослідження і розробки та інші. Операційний прибуток відображає прибуток компанії від її звичайної господарської діяльності до вирахування податків. Для фінансових компаній процентні витрати буде включено до складу операційних витрат і вираховано під час розрахунку операційного прибутку. Для нефінансових компаній процентні витрати не буде включено до складу операційних витрат, їх буде вираховано після операційного прибутку (в українському звіті це фінансові витрати, рядок 2250), оскільки вони належать до неопераційної діяльності таких компаній. Конкретні розрахунки валового прибутку та операційного прибутку можуть відрізнятися в різних компаніях, тому аналітик фінансової звітності повинен ознайомитися з примітками до звітності, щоб виявити суттєві відмінності.

Неопераційний прибуток - прибуток від допоміжної діяльності (в українському звіті це доходи і витрати рядків 2200-2270).

Чистий прибуток (рядок 2350, а чистий збиток рядок 2355) ще називають нижнім рядком (в англомовному середовищі), підсумковим результатом. Підставою для цього виразу є те, що чистий прибуток є кінцевим рядком основної частини звіту про фінансові результати. Оскільки чистий прибуток часто вважають абсолютним числом, яке найкраще описує ефективність компанії протягом певного періоду часу, термін «нижній рядок» іноді використовують у загальному діловому жаргоні, і він означає будь-який остаточний або найбільш доречний результат. У звіті за НП(С)БО 1 після нього йде розділ II «Сукупний дохід», де до чистого прибутку додають інший сукупний дохід (дооцінку необоротних активів, накопичені курсові різниці тощо) і отримують сукупний дохід (рядок 2465).

Крім чистого прибутку, звіти про фінансові результати показують також деякі інші фінансові результати, які є суттєвими для користувачів фінансової звітності. Деякі з фінансових результатів визначаються міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ), зокрема, дохід від неосновних операцій. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (IAS) 1 «Подання фінансової звітності» вимагає, щоб деякі елементи, такі як виручка, процентні платежі та податок на прибуток, були окремо наведені у звіті про фінансові результати. МСБО 1 також вимагає, щоб фінансові результати були також "представлені у звіті про фінансові результати, коли таке подання доречне для розуміння фінансових результатів діяльності підприємства." МСБО 1 говорить, що витрати можуть бути згруповані або за їх характером, або за функцією. Наприклад, об'єднуючи витрати, такі як амортизація обладнання або амортизація адміністративних об'єктів, в один елемент під назвою амортизація, відбувається групування за характером витрат. Приклад групування за функцією буде тоді, коли всі витрати, пов'язані з виробництвом товарів і наданням послуг, підсумовують в окремий рядок собівартості, який включатиме деякі зарплати (наприклад, виробничого персоналу), матеріальні витрати, амортизацію основних виробничих засобів та інші витрати, пов'язані з виробництвом товарів і послуг. В українському звіті про фінансові результати витрати за функціями наведено в розділі I (рядки 2050, 2130, 2150, 2180), а за елементами в розділі III «Елементи операційних витрат» (рядки 2500-2550).

Отже, деякі аспекти складання і подання звітності у світовій практиці залежать від галузі, тоді як інші відображають відмінності в обліковій політиці та практиці тієї чи іншої компанії. Аналізуючи звіт про фінансові результати, варто звертати увагу на такі відмінності, що дасть змогу сформулювати коректніші висновки про здатність компанії генерувати прибуток.

Визначення виручки компанії у звіті про фінансові результати

Виручка є верхнім рядком у звіті про прибутки і збитки. У простому гіпотетичному сценарії визнання виручки не є проблемою. Для прикладу, компанія продає товари покупцеві за готівку без можливості повертати товар: Коли компанія повинна визнавати виручку? У цьому разі очевидно, що дохід потрібно визнати тоді, коли відбувається обмін товарів на готівку. На практиці, однак, визначення доходу може бути дещо складнішим завданням з низки причин.

Важливим аспектом щодо визнання доходів є те, що воно може відбуватися незалежно від руху грошових коштів. Наприклад, припустімо, що компанія продає товари покупцеві в товарний кредит і тому фактично не отримує грошей у момент поставки товару. Основний принцип методу нарахування, який використовують для складання звіту, полягає в тому, що дохід визнають тоді, коли його зароблено, тож фінансові звіти компанії відображають продаж, коли здійснено відповідну угоду і сформовано пов'язану з нею дебіторську заборгованість.

Пізніше, коли грошові кошти надходять на рахунок компанії, фінансові рахунки компанії просто відображають, що грошові кошти було отримано і частину дебіторської заборгованості погашено (ту частину, яка пов'язана з певною угодою). Крім цього, бувають ситуації, коли компанія отримує грошові кошти авансом, а насправді надає товар чи послугу пізніше, можливо, протягом певного періоду часу. У цьому разі компанія реєструватиме доходи майбутніх періодів, які потім визнаються як зароблені через певний період часу. (Одним із прикладів може бути передплата на журнал, продана на умовах авансу).

Основні принципи визнання доходів оприлюднено відповідними регуляторними органами.

Рада з міжнародних стандартів фінансової звітності (IASB) передбачає, що виручку від продажу товарів слід визнавати (у звіті про прибутки і збитки), коли виконуються такі умови:

- підприємство передало покупцеві значні ризики та вигоди, пов'язані з правом власності на товари;

- підприємство не зберігає за собою ні управлінських функцій тією мірою, яка зазвичай асоціюється з правом власності, ні ефективного контролю за проданими товарами;

- суму виручки можна точно оцінити;

- цілком імовірно, що економічна вигода, пов'язана з операцією, надійде на підприємство;

- витрати, яких зазнано або буде зазнано у зв'язку з угодою, можна точно оцінити.

Рада з міжнародних стандартів фінансової звітності зазначає, що передача ризиків і вигод від володіння зазвичай відбувається, коли товар доставляється покупцеві або коли передається законне право власності на товар. Однак, як було зазначено вище, передача товарів не завжди приводить до визнання виручки. Наприклад, якщо товари доставляють у роздрібний магазин, щоб їх продали, але із застереженням про можливе повернення в разі низького попиту на продукцію, і право власності на товар не передається, то дохід не буде визнано на момент передачі.

Рада зі стандартів фінансового обліку (FASB) вказує, що дохід слід визнавати, коли він "реалізований, або такий, що може бути реалізований, і зароблений." Комісія з цінних паперів і бірж США (SEC) дає рекомендації про те, як застосовувати принципи бухгалтерського обліку. Ці методичні рекомендації називають чотири критерії для визначення того, чи реалізований дохід, чи може він бути реалізований і чи зароблений дохід:

1. Існує свідчення домовленості між покупцем і продавцем. Такий підхід дає змогу виключити практику, коли продавець поставляє товар клієнту до завершення звітного року, а повертає товар після завершення звітного року і складання звіту про фінансові результати компанії.

2. Продукт продано, або послугу надано. Такий підхід дає змогу виключити практику, коли товар уже поставлено, але основні ризики і винагороди за товаром усе ще належать компанії.

3. Ціну визначено або її можна визначити.

4. Продавець упевнений у тому, що грошові кошти за угодою буде отримано. Цей принцип дає змогу виключити ситуацію, коли найімовірніше продавець не отримає коштів за надані послуги (наприклад, у разі банкрутства покупця).

Стандарти Ради з МСФЗ окремо розглядають визнання виручки за послуги:

1. Якщо результат операції, що передбачає надання послуг, можна достовірно оцінити, то виручку, пов'язану з операцією, визнають відповідно до стадії завершеності угоди на звітну дату.

2. Результат угоди можна достовірно оцінити, якщо виконуються такі умови:

- суму виручки можна оцінити;

- існує ймовірність того, що економічні вигоди (наприклад, грошові кошти), пов'язані з операцією, надійдуть на підприємство;

- етап завершеності угоди на звітну дату можна точно визначити;

- витрати, яких зазнано за угодою, і витрати, потрібні для завершення угоди, можна точно оцінити.

Компанії можуть розкривати свою політику щодо визнання доходів у примітках до фінансової звітності. Аналітики повинні уважно вивчити цю політику, щоб зрозуміти, як і коли компанія визнає виручку, що може відрізнятися залежно від видів проданої продукції та наданих послуг.

Визначення витрат компанії у звіті про фінансові результати

Витрати вираховують із доходів, щоб отримати значення чистого прибутку або збитку компанії. Відповідно до Концептуальної основи МСФЗ, витрати є "зменшенням активів або збільшенням зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу, крім того, що стосується розподілу власникам вимог щодо власного капіталу."

Визначення витрат охоплює різного роду збитки, а також витрати, які виникають у ході звичайної діяльності підприємства. Витрати, які виникають у ході звичайної діяльності підприємства, охоплюють, наприклад, собівартість продажу, заробітну плату та амортизацію. Вони зазвичай являють собою вибуття або "виснаження" активів, зокрема таких як грошові кошти та їх еквіваленти, запаси, основні засоби.

Збитки являють собою інші статті, які відповідають визначенню витрат і можуть виникати як у ході звичайної діяльності підприємства, так і поза нею. Збитки являють собою зменшення економічних вигід і, отже, не відрізняються від інших витрат за своїм характером. Тому вони не вважаються окремим елементом зазначеної Концептуальної основи.

Як і з визнанням доходів, у простому гіпотетичному сценарії визнання витрат не є проблемою. Наприклад, припустімо, що компанія придбала товари за готівку і продала всі товари в тому ж періоді. Коли компанія заплатила за товари, то зрозуміло, що сума вибуття коштів дорівнює вартості цих товарів, і її слід визнати як витрати (собівартість реалізованих товарів) у фінансових звітах. Припустімо також, що компанія сплатила всі операційні та адміністративні витрати грошима протягом кожного звітного періоду. У такому простому гіпотетичному сценарії не виникне жодних проблем із визнанням витрат. На практиці, однак, як визнання доходу, так і визначення витрат може бути складнішим.

Загальні принципи

Загалом компанія визнає витрати в тому періоді, у якому пов'язані з витратами економічні вигоди споживаються (використовуються), або в якому вона втрачає певну визнану раніше економічну вигоду.

Загальним принципом визнання витрат є принцип відповідності, також відомий як "відповідність витрат доходам". Дотримуючись його, компанія безпосередньо зіставляє деякі витрати (наприклад, собівартість реалізованих товарів) з пов'язаними з ними доходами. На відміну від простого сценарію, у якому компанія купує товари і продає їх усі протягом одного звітного періоду, на практиці, що ймовірніше, частину продажів поточного періоду буде здійснено із запасів, закуплених у попередньому періоді. Крім того, імовірно, що частина запасів, придбаних у поточному періоді, залишиться непроданою наприкінці поточного періоду і тому буде реалізована в наступному періоді.

Невиробничі витрати звітного періоду, тобто витрати, які менш безпосередньо відповідають певним доходам, відображають у тому періоді, у якому компанія здійснює витрати, або в тому, у якому настав строк платежу. Адміністративні витрати є прикладом невиробничих витрат звітного періоду. Інші витрати, які також менш чітко пов'язані з доходами звітного періоду, більшою мірою стосуються майбутніх очікуваних вигід; у такому разі витрати розподіляють систематично з плином часу. Прикладом можуть слугувати витрати на амортизацію.

Важливе значення в процесі визначення витрат має обраний метод оцінки запасів. Згідно з П(С)БО 9 «Запаси», у вітчизняній практиці використовують такі методи оцінки вибуття запасів.

Таблиця 2. - Зведена таблиця методів оцінки вибуття запасів

Проблеми в процесі оцінки витрат

У процесі оцінки витрат можуть виникати такі питання.

Сумнівна дебіторська заборгованість

Коли компанія продає свої товари чи послуги в кредит, цілком імовірно, що деякі клієнти не зможуть відповісти за своїми зобов'язаннями (тобто не в змозі заплатити). На момент продажу невідомо, якою виявиться платоспроможність певного клієнта. (Якби було відомо, що конкретний клієнт зрештою буде неплатоспроможним, то, імовірно, компанія не продала б товар із відстрочкою платежу такому клієнту.) Одним із можливих підходів до визнання збитків за дебіторською заборгованістю клієнтів є очікування доти, доки клієнта не буде визнано банкрутом, і лише після цього збитки буде визнано. Такий підхід, як правило, не узгоджується із загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку.

Згідно з принципом відповідності, у момент визнання виручки компанія повинна оцінити, яка частина доходів зрештою виявиться безнадійною. Компанії роблять такі оцінки, спираючись на попередній досвід управління безнадійними рахунками. Такі оцінки можуть бути виражені у вигляді частки від загального обсягу продажів, загальної суми дебіторської заборгованості або суми дебіторської заборгованості, простроченої протягом певного часу. Компанія відображає свою оцінку вартості списаної дебіторської заборгованості як витрати у звіті про прибутки і збитки, а не як пряме зменшення доходів.

Гарантія

Іноді компанії пропонують гарантії на продукти, які вони продають. Якщо продукт має певний недолік, на який згідно з умовами поширюється гарантія, компанія нестиме витрати на ремонт або заміну виробу. На момент продажу компанія не знає суми майбутніх витрат, яких вона зазнає у зв'язку з використанням права на гарантію. Одним із можливих підходів для компанії є просте очікування моменту здійснення фактичних витрат. Проте це призводить до певної невідповідності в часі витрат і доходів.

Згідно з принципом відповідності компанія повинна оцінити розмір майбутніх витрат, пов'язаних із гарантіями, щоб визнати розрахункові гарантійні витрати в періоді продажу, а також оновлювати суму витрат з урахуванням власного досвіду протягом строку дії гарантійної програми.

Знос і амортизація

Компанії часто здійснюють витрати на придбання довгострокових активів. Довгострокові активи являють собою активи, які можуть приносити економічні вигоди протягом майбутнього періоду часу, що перевищує один рік. Прикладами є земельні ділянки, установки, обладнання та нематеріальні активи (активи, які не мають фізичної форми), наприклад, такі як торговельні марки. Вартість більшості довгострокових активів розподіляють протягом періоду часу, упродовж якого вони забезпечують економічні вигоди. Двома основними типами необоротних активів, витрати на які не розподіляють протягом часу використання, є земля і ті нематеріальні активи, які мають невизначений строк корисного використання.

Амортизація являє собою процес систематичного розподілу витрат на необоротні активи за період, протягом якого активи приноситимуть економічні вигоди. Амортизація - це термін, який зазвичай застосовують до цього процесу для матеріальних активів тривалого використання, наприклад, таких як основні засоби (як було сказано, крім землі). Також амортизацію застосовують до нематеріальних необоротних активів з обмеженим строком корисного використання. Приклади нематеріальних необоротних активів з обмеженим строком корисного використання охоплюють придбаний список поштової розсилки клієнтів, патент із датою закінчення строку дії, авторське право з певним строком дії. Термін «амортизація» також широко застосовують для систематичного списання премії або дисконту від номінальної вартості цінного папера з фіксованим доходом протягом строку його обігу.

Для розрахунку зносу та амортизації компанія повинна вибрати метод амортизації, оцінити строк корисного використання активу та оцінити ліквідаційну вартість. Очевидно, що різні варіанти відрізнятимуться і по-різному впливатимуть на амортизацію і, отже, на чистий прибуток.

Наслідки для фінансового аналізу

Оцінка компанією сумнівних боргів та / або гарантійних витрат може вплинути на її чистий прибуток. Крім того, вибір компанією основних аспектів амортизації, методу нарахування амортизації, оцінки строку корисного використання активів, а також оцінки очікуваної ліквідаційної вартості активів може несприятливо впливати на чистий прибуток. Це лише деякі з можливостей та оцінок, які впливають на кінцевий фінансовий результат компанії.

Як і у випадку з політикою визнання виручки, вибір компанією методу оцінки витрат можна класифікувати за рівнем консервативності. Політику, яка приводить до визнання витрат пізніше, а не раніше, вважають менш консервативною. Крім того, багато статей витрат вимагають від компанії прогнозування майбутніх витрат, що може суттєво вплинути на чистий прибуток. Аналіз фінансової звітності і, зокрема, порівняння даних однієї компанії з фінансовою звітністю конкурента вимагає розуміння відмінностей у цих оцінках та їх потенційного впливу.

Якщо, наприклад, аналізована компанія демонструє значні щорічні зміни у своїх підходах до оцінки безнадійної дебіторської заборгованості, гарантійних витрат або очікуваного строку корисного використання активів, аналітик повинен прагнути зрозуміти основні причини такого явища. Чи пов'язані зміни з трансформаціями в бізнес-операціях (наприклад, зменшення очікуваних гарантійних витрат відображає недавній досвід меншої кількості гарантійних претензій у зв'язку з поліпшенням якості продукції)? Чи зміни здаються не пов'язаними з трансформаціями в бізнес-операціях і, отже, можливо, це сигнал про те, що компанія маніпулює оцінками для досягнення певного ефекту щодо суми чистого прибутку?

Як ще один приклад: якщо дві компанії в тій самій галузі разюче відрізняються одна від одної в питаннях оцінки безнадійних рахунків як відсотка від суми продажів, гарантійних витрат як відсотка від продажів або очікуваного строку корисного використання як відсотка від активів, то важливо зрозуміти основні причини такого явища. Чи виникли ці відмінності через відмінності в господарській діяльності двох компаній (наприклад, нижча частка дебіторської заборгованості в однієї з компаній відображатиме вищу кредитоспроможність клієнтської бази або, можливо, суворіші правила кредитної політики)? Ще одна відмінність проявлятиметься в різниці очікуваних строків корисного використання активів, якщо одна з компаній працює на сучаснішому обладнанні. Чи, навпаки, виявлені відмінності за умов однакової господарської діяльності двох компаній, можливо, сигналізують про те, що одна з компаній маніпулює оцінками?

Відомості про облікову політику компанії та її суттєві оцінки можуть бути описані в примітках до фінансової звітності.

Коли це можливо, грошовий ефект від використання різних підходів у політиці та оцінках аналітик повинен ураховувати під час порівняння різних компаній. Аналітик може використати грошовий ефект для коригування даних звітності, зокрема в частині формування витрат, для того, щоб забезпечити виконання принципу зіставності в процесі фінансового аналізу.

Навіть тоді, коли грошові наслідки відмінностей у політиці та оцінках не можна точно розрахувати, як правило, можна охарактеризувати відносну консервативність політики та оцінок і, отже, якісно оцінити потенційні відмінності, які можуть вплинути на суму витрат у звітності і, таким чином, на фінансові показники.

Аналіз звіту про фінансові результати

У процесі аналізу звіту про фінансові результати варто використовувати два основні аналітичні інструменти: горизонтально-вертикальний аналіз і коефіцієнтний аналіз. Під час аналізу звіту про фінансові результати мета полягає в тому, щоб оцінити ефективність компанії протягом певного періоду часу - порівняно з її власною історичною результативністю або порівняно з іншою компанією.

Горизонтально-вертикальний аналіз звіту про фінансові результати

Вертикальний аналіз звіту передбачає відображення кожної позиції у звіті як відсотка від чистого доходу. Такий аналіз дає змогу порівнювати дані за періодами часу (аналіз часових рядів) і між окремими компаніями різних розмірів.

Приклад аналізу наведено в наступній таблиці:

Таблиця 3 – Приклад вертикального аналізу звіту про фінансові результати

Отже, аналітик може порівнювати звіти про фінансові результати різних компаній неоднакового розміру. Підготувавши вертикальний аналіз звіту про фінансові результати, як показано в таблиці 3, аналітик може легко побачити, що відсоток витрат компанії В і прибутку щодо суми чистого доходу є точно такими ж, як для компанії A. Крім того, хоча операційний прибуток компанії В нижчий, ніж у компанії Б в абсолютному вираженні, він вищий у відсотковому вираженні (20 відсотків для компанії В порівняно з 15 відсотками для компанії Б). Це означає, що на кожні 100 грн продажів компанія В генерує на 5 грн більше операційного прибутку, ніж компанія Б. Іншими словами, компанія В є ефективнішою і здатна генерувати більше прибутку з наявного обсягу обмежених ресурсів порівняно з компанією Б.

Вертикальний аналіз звіту про фінансові результати також підкреслює відмінності в стратегіях компаній. Порівнюючи дві великі компанії, видно, що компанія А повідомляє про вищу частку валового прибутку в сумі продажів порівняно з компанією Б (70 відсотків проти 25 відсотків). Зважаючи на те, що обидві компанії працюють у тій самій галузі, виникає питання, чому компанія А може генерувати настільки більше валового прибутку?

Одне з можливих пояснень можна знайти, порівнявши операційні витрати двох компаній. Компанія A витрачає значно більше на інші операційні витрати та на рекламу (витрати на збут), тоді як компанія Б не здійснює таких витрат. Витрати на рекламу, імовірно, приведуть до більшої обізнаності про торговельну марку. Отже, на основі цих відмінностей можна припустити, що компанія А продає більш упізнавану продукцію, яка з часом ставатиме ще конкурентоспроможнішою на ринку завдяки поліпшенню іміджу бренду А.

Компанія Б може продавати свою продукцію дешевше (з нижчою часткою валового прибутку в сумі обсягу продажів) і заощаджувати кошти, не інвестуючи їх у дослідження і розробки чи рекламу. На практиці відмінності між компаніями тонші, ніж у такому гіпотетичному прикладі, але він дав змогу продемонструвати суть вертикального аналізу звіту про фінансові результати. Аналітик, помітивши значні відмінності, прагнутиме зрозуміти їх основні причини і наслідки для майбутньої діяльності компаній.

Для більшості витрат порівняння з обсягом чистого доходу є прийнятним прийомом. Проте для визначення ефективності управління податком на прибуток підприємств потрібно порівнювати витрати з податку на прибуток (рядок 2300) із сумою прибутку до оподаткування (рядок 2290). У разі різних часток поточного податку на прибуток у загальній сумі прибутку до оподаткування аналітик може використати примітки до фінансової звітності, що дасть змогу дослідити причини різних ефективних податкових ставок. Для прогнозування чистого прибутку компаній у майбутньому аналітик прогнозуватиме обсяг прибутку до оподаткування і після цього застосовуватиме розрахункову ефективну податкову ставку, виходячи частково з історичних податкових ставок.

Вертикальний аналіз звіту про фінансові результати особливо корисний для порівняння компаній одна з одною протягом певного періоду часу або для порівняння компаній з галузевими даними. Аналітик може вибрати окремі компанії-конкуренти для порівняння, використати галузеві дані з опублікованих джерел або збирати дані з баз даних, сформованих за вибором компаній-аналогів або ширших галузевих даних. Ефективність окремої компанії можна порівняти з галузевими даними для оцінки відносної ефективності.

Що стосується горизонтального аналізу, то цей метод передбачає зіставлення даних компанії за кілька періодів і розрахунок показників зростання або приросту. Приклад наведено в таблиці 4.

Таблиця 4 – Приклад горизонтального аналізу звіту про фінансові результати

Горизонтальний аналіз дає змогу зрозуміти, чи розвивається компанія, чи нарощує вона обсяг збуту, чи збільшує розмір фінансового результату від своєї діяльності. Усе це дає змогу зрозуміти напрям зростання, що забезпечує аналітика інформацією про перспективи бізнесу. Вищий темп приросту доходів порівняно з витратами вказуватиме на підвищення ефективності роботи компанії.

Загалом використання таких аналітичних прийомів, як горизонтальний і вертикальний аналіз, дасть змогу зрозуміти здатність компанії генерувати прибуток і забезпечувати подальший розвиток.

Коефіцієнти та показники звіту про фінансові результати

Важливим аспектом фінансової ефективності компанії є її рентабельність і прибутковість. Звіт про фінансові результати є основним джерелом, яке дає змогу сформувати думку про цей аспект. Використовуючи лише дані цього звіту, можна розрахувати різні показники маржі.

Одним із показників рентабельності є рентабельність продажів за чистим прибутком, також цей показник відомий як маржа чистого прибутку. Цей показник розраховують як співвідношення чистого прибутку і чистого доходу (суми продажів).

Маржа чистого прибутку = Чистий прибуток / Чистий дохід (1)

За звітом про фінансові результати це рядок 2350 (або рядок 2355 зі знаком мінус), поділений на рядок 2000. Маржа чистого прибутку вимірює розмір чистого прибутку, який компанія згенерувала на кожну гривню чистого доходу. Вищий рівень чистого прибутку вказує на вищу прибутковість компанії, і, отже, така ситуація є бажанішою. Маржу чистого прибутку можна також знайти безпосередньо, використовуючи вертикальний метод аналізу звіту про фінансові результати.

Додатне значення показника вказуватиме на те, що кожна гривня продажів дає змогу компанії отримати прибуток. Однак не завжди можна точно визначити, чи достатньо високе додатне значення для обґрунтування висновків про ефективну діяльність, чи все ж поточний показник надто низький. Тому для виявлення становища компанії та якості роботи керівництва варто порівняти маржу чистого прибутку підприємства з іншими компаніями галузі. Також рентабельність можна порівняти з власним показником за попередні періоди роботи. Підвищення показника протягом періоду дослідження говоритиме про постійне поліпшення виробничої, збутової, фінансової роботи компанії. Зниження ж вказуватиме на зменшення ефективності основної та неосновної діяльності компанії.

Ще одним показником рентабельності є маржа валового прибутку. Валовий прибуток розраховують як чистий дохід мінус собівартість реалізованих товарів, а маржу валового прибутку розраховують як співвідношення валового прибутку і чистого доходу компанії за той самий період.

Маржа валового прибутку = Валовий прибуток / Чистий дохід (2)

За звітом про фінансові результати це рядок 2090 (або рядок 2095 зі знаком мінус), поділений на рядок 2000. Норма валового прибутку (вона ж маржа валового прибутку) вимірює обсяг валового прибутку, який припадає на кожну гривню продажів. У цьому разі вищий рівень валового прибутку також вказує на вищу рентабельність, і такий стан справ є, як правило, бажанішим, хоча відмінності в рівні маржі валового прибутку відображають особливості стратегій компаній. Наприклад, розглянемо ситуацію, коли компанія реалізує стратегію продажу диференційованого продукту (наприклад, продукт диференційовано на основі торговельної марки, якості, передових технологій або патентного захисту). Компанія, найімовірніше, зможе продати диференційований продукт за вищою ціною, ніж аналогічні недиференційовані продукти, і, отже, покаже вищий рівень валового прибутку, ніж та компанія, яка продає недиференційований продукт. Хоча компанія, що продає диференційований продукт, найімовірніше, демонструє вищу рентабельність за валовим прибутком, досягнення такого ринкового становища може зайняти певний час. На початковому етапі реалізації стратегії компанія нестиме додаткові витрати на створення такого продукту, рекламу або наукові дослідження і розробки, які не буде відображено в розрахунку валового прибутку.

Рентабельність чистого доходу за чистим прибутком і валовим прибутком є лише двома з багатьох показників маржі, які можна отримати зі звітів про фінансові результати під час їх вертикального чи коефіцієнтного аналізу. Прикладом інших маржей, які аналітики використовують у процесі вивчення ефективності роботи компанії, можуть бути маржа операційного прибутку (операційний прибуток, рядок 2190, поділений на чистий дохід, рядок 2000) і доподаткова маржа (прибуток до оподаткування, рядок 2290, поділений на чистий дохід).

Список використаних джерел

Thomas R. Robinson, International financial statement analysis / Wiley, 2008, 188 pp.